Мукачеве

Мукачеве, взагалі кажучи, гарне завжди.

Однак, їхати в туди найкраще або в кінці квітня, коли все місто потопає в цвіті саккури і магнолії, або насиченого сонцем літнього дня. І тільки мукачівською електричкою, яка відправляється зі Львова близько сьомої ранку і прибуває до пункту призначення о дванадцятій. Єдиний простір її вагонів дасть можливість повністю відчути насолоду від перетину Карпат. На кожній станції вас спокушатимуть залиті сонцем гори, вириваючи з лабет електрички кришталево-сонячним повітрям, насиченим п’янким запахом гірських трав. Спочатку напружено дві години догори, потім стільки ж під гіпнотичний свист гальм донизу, і шалені гірські краєвиди, до нестями освітлені небесним світилом, переламають, наче палицю об коліно, ваші щоденні думки і турботи. Ваше мислення, як гірська річка після повені, змінить своє русло, і протікати буде воно із шаленим темпом електрички під свист гальм, відбиваючи в собі полонини, села, ліси і струмки, об’єднані воєдино липневим полуднем.

Після цього всього ви енергійно і в той же час дивовижно легко зістрибнете з вагона, і море мукачівського сонця понесе вас на своїх хвилях в сторону центру.

Ви пропливете через архіпелаг сецесійних кам’яниць, повз величну торговельну академію, і тут раптом хвилі вас викидають на пляж. Станеться це біля вражаючого готичного костелу на центральній площі. Гори закінчились. Почалося місто.

***

Костел на цьому місці був споруджений ще в далекому XIV сторіччі. Як припускає сайт Органи України, у цьому храмі молилася сама королева Єлизавета, мати короля Людовіка І Великого, яка надала місту деякі привілеї і дозволила викарбувати на печатці зображення св. Мартина.

Що ще нам розповів цей цікавий сайт? Коротку історію цього храму.

Отже, у 1686 році святиня згоріла, і ремонтували її аж до 1725 року. В ХІХ столітті більшу частину храму довелося знести (чому—не знаю), передня ж частина була перетворена у каплицю св. Михайла. Новий костел було освячено 1904 року, а завершено—1905. Після другої світової він потребував ремонту, але совєцяри дали дозвіл на його проведення аж в 1967р. Про орган цього костелу пропонуємо прочитати тут.

Могутня споруда справляє неабияке враження. Як і вся центральна площа, на якій він розташований.

Площа величезна за розмірами, оточена в основному кам’яницями в стилі сецесії, збудованими за часів старої Австро-Угорської імперії. Більшість з них досить непогані.

В протилежному від костелу боці стоїть славнозвісна мукачівська ратуша. Як повідомляє Блека на сайті Замки і Храми України, перший камінь було закладено у 1903 році, причому, згідно із традицією того часу, у фундамент заклали лист із описом життя міста того часу. У 1904 році споруду докінчили, і майстер Йосип Шовінський виготовив із сталі і бронзи годинник, який розмістився у невеличкій овальній кімнатчині на верху вежі. Попасти туди, кажуть, зась. На вежу пускають, але не в неділю. Але сама ратуша відкрита для всіх будь-коли, що дало нам змогу пройтися її порожніми розкішними коридорами і зробити пару фоток. Також ратуша має фантастичний дворик.

Таке солідне місто повинно мати театр. І мукачівцям дуже кортіло його збудувати. З цією метою вони, за розповіддю Блеки, у 1884 році аж створили товариство з будівництва театру. Довго збирали гроші, і в 1896-99 рр. на місці солеварні і торгових рядів театр був збудований.

В 1947 році до Мукачева перевели заснований 1902 року в Білгороді-Дністровському російський драматичний театр «Новий Акерман». Там він діє і досі.

Блукаємо деякий час центром, робимо фотки.

Шикарний будинок в центрі. Ігор на фоні греко-католицької церкви

Головна площа

Дуже цікавий у Мукачевому православний Свято-Миколаївський монастир на Чернечій горі (колишній монастир отців Василіан). Монастир був заснований угорським королем Ендре і його дружиною Анастасією, дочкою Ярослава Мудрого, в ХІ ст. (між Угорщиною і Київською Руссю тоді були добрі стосунки). Князь Федір Коріятович прикрасив монастир і побудував тут дерев’яну церкву. З 1491 року монастир стає осідком закарпатських владик, які об’єднали все Закарпаття у т. зв. Мукачівській єпархії. Звідси поширилося єднання закарпатських українців з Римом у ІІ пол. XVII ст. Монастирська школа відігравала важливу роль у культурно-релігійному житті Закарпаття. Монастир був осідком головного настоятеля василіан на Закарпатті і важливим відпустовим центром. В сучасному вигляді монастир був збудований між 1766-72 рр., а велична кам’яна церква у 1798—1804 рр. Роботи велися під керівництвом Дмитра Раца. У монастирі з давніх-давен вівся літопис, який є цінним джерелом історії Закарпаття. При монастирі збереглася цінна бібліотека (пр. 6000 цінних книг і рукописів)., яка потім була передана Ужгородській державній бібліотеці. (детальніше—на сайті Мукачівсько-Ужгородської єпархії УПЦ МП).

Цей монастир був одним із трьох, які не були закриті радянською владою. Однак, переданий він був Російській православній церкві. Належить він їй і досі.

З монастиря летимо (щоб потім ще встигнути на поїзд) берегом Латориці до Замку. Було десь по другій, сонце смажило вже по повній програмі, а ми, тлумки, не взяли із собою навіть кашкетів. А десь там, вдалині, видно величезний замок, який ніби нависає над містом і всією округою (таким його видно з боку монастиря) .

Замок справді фантастичний. Збудований ще в ХІV столітті подільським князем Федором Коріятовичем, він укріплювався і добудовувався аж до ХVІІ ст., в результаті чого ми отримали справжній шедевр оборонної архітектури, визначну пам’ятку історії, свідок подій європейського значення.

Замок складається з трьох(!) рівнів. До перших двох ведуть потужні брами, а щоб попасти на третій, треба пройти довгий тунель, зроблений у мурах замку. І на останньому рівні є глибочезна криниця (86 м). Як її умудрились прокопати у кам’янистому ґрунті в ті часи, уявити тяжко. Подейкують, Коріятович для цієї справи «лоханув» самого нечистого (з ним він нібито уклав якусь угоду, а потім «кинув»).

Детальну історію замку можна прочитати на його офіційному сайті (навіть такий є!)

Із найвищого рівня бачимо просто неймовірний краєвид. Все місто—як на долоні (включно з монастирем). Далі з одного боку—ідеальна рівна Закарпатська рівнина, а з другого—високі, вкриті лісом та полонинами, гірські вершини.

В замку розміщений музей із цікавою експозицією на тему історії замку, пов'язаних з ним осіб та Закарпаття загалом.

Повертаючись до вокзалу, звертаємо увагу на радянські скульптури при вході до нього. Одна з них, з косою, нагадує відомого політика-:)

Виснажені до краю (площа велика, об’єктів багато, часу обмаль—постійно майже бігали), допиваємо з термосів свій чай. І насолоджуємося горами. Підсвітлені лагідним західним сонцем, течію думок вони роблять тихою і спокійною. І ще міцніше закріплюють в пам’яті цю мандрівку. Вигляд із замкової гори…Ратуша кольору освітленого сонцем лісу… Монастир…Гори, що купаються в сонячному сяйві…І посвист гальм… який ще довго звучить у вухах, викликаючи всі ці залиті сонцем спогади…

© 2009, Мандри Україною, всі права застережено. Будь-яке використання матеріалів сайту можливе тільки за наявності гіперпосилання