четвер, 23 квітня 2009 р.

Коломия


Коломия—давнє місто, столиця Покуття, крайнього півдня Галичини. Населення приблизно 60 тисяч. Адміністративний центр Коломийського району, третє за величиною (після І.-Франківська і Калуша) місто області. Лежить на автотрасі і залізниці Львів-Чернівці, тому проблем з добиранням немає—чи то поїздом, чи автотранспортом.


Отже, як було сказано, Коломия—місто досить древнє, і за деякими даними, початок воно бере ще від часів давнього Риму, колонією якого вона була. Про це свідчать знайдені на території римські монети, а також назва—дехто вбачає в слові «Коломия» похідне від colonia.


Але більшої популярності набула версія яка виводить назву міста із того, що в місцевому потічку проїжджаючі купці часто мили колеса своїх возів. Ще одна версія стверджує що назва походить від потоку Мия (коло Миї –> Коломия).


Однак, менше з тим, перейдемо до основних етапів історії цього міста.


На околицях, на правому березі річки Прут, знаходиться Воскресінецька гора, на якій знайдено сліди древнього (трипільського, якщо не помиляюсь) поселення.


Однак, потім місто переходить на лівий берег і з нього не сходить багато століть. Спочатку воно розміщувалось біля самої річки. Є підстави вважати, що Прут колись був значно повноводнішим, про що свідчить нещодавно знайдений якір, який зберігається у місцевому музеї. Основною галуззю економіки на той час була торгівля сіллю (солев, як би сказали місцеві мешканці), яку виварювали з ропи, яку добували в навколишніх селах. На високому пагорбі над річечкою Чорний Потік був замок, а напроти нього—торгова площа.


Потім починаються всілякі негаразди: спочатку монголо татарська-навала, потім, у чотирнадцятому столітті, Покуття, як і вся Галичина, підпадає під владу Речі Посполитої. Почалося національне гноблення українців, позбавлення їх впливового становища. Як і у всій решта Україні, українці так просто не здавалися, створювали братства і боролися всіма доступними способами. Одного разу коломийський міщанин запросив до міста 300 низових козаків, які вчинили в місті страшну різанину, в якій загинуло багато людей, переважно польська шляхта.


Місто стало ареною міжнародних конфліктів, а особливо сильно потерпало від татарських набігів. Не маючи таких потужних фортифікацій, як, наприклад, Львів чи Камянець-Подільський, воно було неодноразово знищене. 1589 року місто було спалене дотла. Через те в Коломиї практично не збереглося архітектурних памяток часів середньовіччя. За винятком, щоправда, деревяної Церкви Благовіщення 1587 р. Колись на цьому місці був монастир, від якого не залишилося ні сліду. Але церкву довгий час ще називали «монастирською». Шукати цінну памятку слід на початку вулиці Карпатської, яка є головною магістраллю з Коломиї до Івано-Франківська і Яремча.

Церква Благовіщення

Відбудовувати місто вирішили на місці сучасного центру, трішки подалі від річки, оскільки часті паводки дуже дошкуляли Місту над Прутом. На вулиці Криничній помітні залишки потужних міських валів. Щоправда, крім цих валів, від того часу до нас не дійшло жодної памятки архітектури. На місці Домініканського кляштору (між вулицями Криничною і проспектом Грушевського) тепер стоїть велична церква св. Михаїла, збудована руською громадою 1855 року.




Церква св. Архистратига Михаїла


Неподалік унизу знаходиться дуже потужне джерело з гарною водою, яке коломияни називають кляшторним.


Стара Коломия


На території теперішньої 1-ї школи було побудовано замок. Розібраний він був австрійськими властями, а на його місці побудовано гімназію, в якій вчилося багато видатних постатей. Найвідомішою серед них є, мабуть, класик української новели Василь Стефаник.


Перша школа, колишня гімназія


Радянська влада гімназію ліквідувала, а в будинку створена 1-ша школа—одна з найкращих у Коломиї. Від замку залишилися сліди валів і ровів (з боку вулиці Винниченка).


За України гімназію було відновлено, однак в іншому місці, в приміщенні колишнього інтернату, в якому перед тим знаходився єзуїтський монастир, про який йтиме мова далі.


Поряд із замком 1775 року за проектом Бернарда Меретина (творця собору св. Юра у Львові, костелу св. Станіслава в Буську, ратуші в Бучачі) було збудовано головний собор міста—костел Діви Марії, який відігрував велику роль у духовному життя міста від XVIII століття. Великий камяний костел був прикрашений пишним архітектурним декором, стіни чітко розділялися на яруси. Однак, 1830 р. костел сильно постраждав від пожежі. Під час відбудови, яка тривала аж до 1895 року, був значно змінений зовнішній вигляд, спрощений декор собору. В костелі знаходився чудотворний образ Пресвятої Діви Марії, або “Коломийської Божої Матері”. В 1939 році він був вивезений до Польщі. Освячена копія цього образу зараз знаходиться в римо-католицькому костелі Святого Ігнатія Лойоли по вул. Івана Франка.


Костел був особливо популярний серед простого народу, тому його називали «простонародним».


За радянської влади собор був ще трохи спотворений, там влаштували магазин «Дитячий Світ». Тепер собор передано греко-католикам, і святиня поступово відновлюється.


1887 року заможна верхівка звернулася з листом до єзуїтів, в якому дозволяла їм збудувати у місті храм і виділяла для нього землю. 1895 року була підписана угода про будівництво костелу, а через два роки споруда була готова. Автором і будівничим виступив інженер Н. Кжичковський. Храм був освячений під іменем Ігнатія Лойоли, засновника ордену єзуїтів. Від часу його побудови костел називали «панським».



Костел є дуже цікавим в архітектурному плані. Його висока вежа проглядається зі всього кварталу. Знаходиться храм на вулиці Івана Франка.



Монастир


А напроти костелу 1899 році було побудовано будівлю монастиря та школу сестер-урсулянок. Тепер в будівлі знаходиться вищезгадана гімназія. Споруда перегукується із костелом, збудовані вони в одному стилі.


Вид на вулицю І. Франка


1873-1875 рр. на території німецького поселення Багінсберг (на околицях Коломиї, по дорозі на Обертин) була збудована кірха, кошти на спорудження якої збирались як і серед мешканців колонії, так і серед релігійних общин Німеччини. За радянської влади костел використовувався для потреб промислового гіганта «Коломиясільмаш». Після проголошення незалежності церква переосвячена під іменем св.. Миколи Чудотворця і належить греко-католицькій громаді міста.


А взагалі в передмістях Коломиї колись було три німецькі колонії—Маріягільф, Флеберг і Багінсберг. Після ІІ світової війни їх населення переважно виїхало до Німеччини. Крім вищезгаданого костелу, від цих колоній ще залишилося декілька житлових будинків (на околицях міста, біля міського кладовища на вулиці Довбуша). Ці споруди тепер покинуті напризволяще і дуже занедбані. Неподалік, біля сучасного кладовища, є старезний німецький цвинтар.


Площа Ринок (теперішня Шевченка)


1865 року згоріла стара ратуша із міським архівом, а також багато навколишніх будинків. 1877 року була збудована нова ратуша, а нові сецесійні камяниці почали витісняти старі деревяні будинки. Однак, в Коломиї збереглося дуже багато старих деревяних будівель, як в центрі, так і на околицях (вул. Староміська).

Ратуша


Змія на аптеці

В другій половині ХІХ ст. основним джерелом прибутків міста стала нафта, родовища якої були виявлені неподалік, у Слободі-Рунгуській та інших селах. До Слободи була у 1880-х роках була проведена залізнична вітка, яка проходила центральною вулицею Коломиї попри костел Діви Марії і Ратушу. Колія була розібрана у 1960-х роках.


Вулиця Січових Стрільців



Сучасний Народний Дім, колишня польська ощадна каса


В ті часи весь центр був забудований розкішними сецесійними камяницями, яких в Коломиї величезна кількість. Серед вершин світської архітектури цього міста є, мабуть, дві споруди: колишній український народний дім (тепер--музей Гуцульщини) і теперішній Народний Дім (колись--польська kasa oszegnosci. Спершу була збудована розкішна kasa oszegnosci. Однак, українці вирішили не відставати і 1896 року приступили до втілення в камені ще амбіційнішого проекту. За задумом, величний трьохповерховий будинок з куполом мав мати внутрішній дворик. Однак, втілити задум вдалося лиш на три чверті, і будинок, так і не замкнувши кола, залишився у формі підкови. Будувався він за народні гроші.


Народний дім завжди був визначним осередком культури у місті. Зусиллями передової інтелігенції на чолі із Йосафатом Кобринським у міжвоєнний період у будинку створюється славнозвісний музей Гуцульщини. Там він і досі.


А теперішній народний дім міститься у приміщенні колишнього польського дому, який розміщений поряд. Разом ці дві споруди справляють сильне враження.


За Австрії Коломия була другим після Львова культурним центром Галичини. 1849 року тут відкривається перша в Україні читальня. Потім створюється професійний театр, для якого з часом було побудовано окрему будівлю, з поворотним механізмом і всіма іншими атрибутами справжнього професійного театру.



За радянських часів професійний театр в Коломиї було розформовано, однак він був відновлений із настанням незалежності.


Біля народного дому, колишнього польського, будується найбільший собор Коломиї—Катедральний Собор Преображення Христового. Храм вже майже готовий.


Напрочуд вдалий і масштабний проект повязаний із видатною постаттю Комийщини, засновником Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ о. Павлом Василиком. Спочатку дисидент і борець, а потім прекрасний організатор, він зробив величезний вклад у відродження і розвиток Української греко-католицької церкви.


Цікаво, що під головний осідок Коломийсько-Чернівецької єпархії йому вдалося «експропріювати» будинок міськкому партії. Його будівничі-комуністи, мабуть, в страшному сні не бачили, що їхній будинок колись виконуватиме таку роль -:)


Коломийсько-Чернівецької єпархіальне управління, колишній міськком партії

Саме владика Павло Василик був ініціатором побудови величного собору. Пішов владика з життя у 2004 році на 79-му році і похований біля стін цього храму.


У 2000 році у Коломиї проходив ХІ Міжнародний гуцульський фестиваль. Тодішній губернатор Прикарпаття Вишиванюк приклав немалих зусиль для впорядкування міста, яке тоді набуло справді європейського вигляду. Було відреставровано камяниці, приведено до порядку весь центр міста.



Саме тоді (всього за три місяці) була зведена чи не найвідоміша споруда цього міста—музей Писанки. Архітектурна споруда у формі найбільшого у світі писанкового яйця (висотою 14 метрів) стала візиткою цього міста.


Музей Писанки і готель


Музей володіє колекцією з понад 6000 писанок, деякі з яких ще з ХІХ століття.


В музеї існує традиція - перші особи держави під час відвідин музею отримують подане професійною писанкаркою біле куряче яйце, розтоплений бджолиний віск і писачок, яким залишають свій автограф на поверхні яйця, а далі розписують як писанку.

В експозиції музею є писанки з підписами Президентів України Л.Кучми, В.Ющенка, та інших діячів України.



Отже, який можемо зробити висновок? Столиця Покуття, хоч і не має багато якихось дуже древніх споруд, замків і т.д., тим не менше, дуже навіть має чим привабити туристів. Чим саме? По-перше, своїми старими й новими соборами, деякі з яких мають досить-таки цікаву історію. По друге, величезна кількість відреставрованих(!) кам'яниць австрійського періоду, причому багато з них (як-от Музей Гуцульщини і Народний Дім), є справжніми шедеврами. По-третє, музей Писанки, який навіть внесено до переліку семи чудес України. Всі вони разом утворюють чудовий архітектурний ансамбль, який просто дарує естетичну насолоду. А плюс свіжий подих Карпат, яких видно мало не з кожного повороту...

І ще одне. Ті вулички навколо центру... Сюди не добралася свого часу розкішна сецесія і ще не добрались теперішні будівельники. Старі вілли і дерев'яні будинки, яким часто-густо більше півтори століття... Старезна необтесана (не така, як в центрі !) бруківка, подекуди покрита порепаним асфальтом... Вони зберігають дух тієї старої, ще доавстрійської, Коломиї, з її князями, боярами, євреями-торговцями, гуцулами, коломийками, веселими людними ярмарками. І сіллю, на якій все це виростало.



А як сателітки, машини, новіші особняки? Вони не шкодять. Дух старої Коломиї могутніший за них усіх. Він вселяєтья і в сателітки, і в машини, і в муровані особняки, роблячи їх органічною частиною старого міста. Оновлюється тіло, однак душа залишається тією ж...






© Мандри Україною, 2009. Всі права застережено.


Будь-яке використання матеріалів сайту можливе тільки за наявності гіперпосилання





0 коментарі(в):

Дописати коментар

Підписка на Дописати коментарі [Atom]

<< Головна сторінка