Городок

Городок - місто, адміністративний центр Городоцького району Львівської області, розташоване над річкою Верещицею, лівою притокою Дністра, за 25 км від Львова.

Верещиця колись була судноплавною, і була важливою ланкою, яка з’єднувала басейни річок Дністра та Вісли, завдяки чому Городок здавна був важливим торговельним центром. Оскільки сіль була одним із основних експортних продуктів Галичини, вона відігравала немаловажну роль і в економіці Городка. Звідси одна з назв цього міста – «Городок Соляний».

Перша згадка про місто датується 1213 роком, а в 1227 році згадується, що новгородський князь Мстислав Удатний стояв із своїм військом у Городку.

У XIV ст. Городок увійшов до складу Львівської землі, а пізніше став центром Городоцького староства (Замки й Храми України). Магдебурзьке право місто отримало, як вважається, у 1389 році, хоча, за деякими даними, це сталося аж у XV сторіччі.

Городок був одним із улюблених місць відпочинку короля Владислава ІІ Ягайла, який полюбляв полювати у тутешніх лісах. За його правління місто активно розвивається і розбудовується. Тут, у замку 1434 року він і помер, а його серце було захоронене і стінах Францисканського монастиря у Городку.

Улюбленим місцем Ягайла завжди пишалася польська громада міста, стараннями якої у 1906р. місто було перейменовано на Ґрудек Яґеллонський. Звідси—ще одна назва містечка.

Городок розташований на міжнародній автотрасі і залізниці Львів-Перемишль, тому добиратися сюди просто: з Львівського приміського вокзалу будь-якою електричкою на Городок, Судову Вишню чи Мостиська. Також із приміського вокзалу в цьому напрямку щопівгодини курсують маршрутки. Однак, електричкою, мабуть, зручніше: і дешевше, і почитати щось можна по дорозі (в маршрутці читати дуже складно). Галка, що з нею ми разом освоювали це місто, зазначає ще одну важливу перевагу цього виду транспорту: завдає менше шкоди нашій бідолашній екології.

Ну менше з ним, з тим транспортом. З поїздом ми попрощались ще на пероні вокзалу, і пішли тепер кожен своєю дорогою. Він собі помчав кудись далі, десь на Судову Вишню чи Мостиська, а ми поволі рухаємось до центру міста. Вулиця, що до нього веде, виходить на автотрасу Львів-Перемишль (яка проходить через сам центр), тому, щоб не дихати газами, звертаємо в одну із вуличок ліворуч.

Вдалині вже видніється споруда Францисканського монастиря, але тут перед нами виринає неприємне видовище якоїсь занедбаної і засміченої водойми. Однак, як з’ясовується, це старе русло річки Верещиці. Ще зовсім нещодавно тут була чистенька вода, люди купалися і плавали на човнах. Але років двадцять тому комусь стрельнула в голову ідея змінити русло, і була збудована дамба. Тепер у колишньому руслі застояна вода зелена, цвіте і смердить відходами, які скидають сюди всі, кому не лінь.

Не віриться, що це вона, та судноплавна Верещиця, завдяки якій місто постало як такий значний центр торгівлі. Тим не менше, завдяки місцевому мешканцю ми дізнались (і побачили на власні очі), як зараз триває рекультивація і впорядкування цієї території. А також про церкву, що будується за пару кроків на високому березі. Виявляється, що на цьому місці стояла дерев’яна церква св. Миколая 1510 року, яка згоріла у другу світову. До речі, у деяких джерелах ця церква і дотепер рахується однією із основних архітектурних пам’яток Городка. А колись на цьому місці, як розповідає історик , знаходився дитинець, на території якого мешкав воєвода—підвладний князя і виконавець його волі. Однак, якихось даних про те, як виглядав цей замок, коли він був збудований і знищений, немає.

Неподалік розташована інша дерев’яна святиня—церква Івана Хрестителя , збудована у 1755 році. Однак, як повідомляє сайт gorodok.lviv.ua, святиня існувала ще в далекому 1403 році. Роблячи вигляд, що польська держава зовсім навіть не порушує прав русинів, король Ягайло подарував церкві луги і ґрунти в околиці Вишенського гостинця.

1660 року церква згоріла, і відновили її за десять років. Особливих зусиль до цього доклала родина Попелів.

Однак, 1752 року церква знову згоряє. Відбудовують її у 1755-ому. А в 1861 році, як повідомляє вищезгадане джерело, маляр Ф. Щербаковський виконав настінний розпис.

Що цікаво, дзвіниця (1863 р.) у цієї церкви мурована. Високу вежу видно здалека, і вона є одним із символів цього міста.

У 1802 році біля церкви також збудовано невеличку муровану каплицю Усікнення голови Івана Хрестителя.

За радянських часів церква потребувала негайного ремонту. Нескладно здогадатись, що вона його вчасно не отримала, і, як наслідок, 1980 року вона завалилася. Після того нарешті була відреставрована і їй було повернуто первісний вигляд.

За України весь комплекс знову ґрунтовно відреставровано. Тепер святиня належить УАПЦ.

Вигляд міста від церкви Івана Хрестителя

Хоча центр міста бозна-як не вражає, бо площа Ринок (теперішня—Гайдамаків) була досить знищена, збереглося пару непоганих австрійських будівель, серед них—будинок староства і ратуша 1832р.

Будинок староства

Ратуша

Однак, Городок теж має чим похвалитися. Прямо біля площі розташований досить-таки вражаючий кафедральний собор, який почали споруджувати ще в першій половині XV століття. Будували його досить довго, про що, за інформацією Замків і Храмів України, є свідчення 1663 року. Храм неодноразово руйнувався, горів (1616, 1648, 1655) та перебудовувався. Остання реконструкція почалася в 1939 році і була перервана «освободітєлямі». Що цікаво, за німців, як зазначає сайт Замки і Храми України, реконструкція продовжувалася і тривала аж до 1943 року. Після того в історії храму почалася, зрозуміло, темна смуга. 1946 року останній парох виїхав до Польщі, забравши із собою все костельне майно, на другий рік його перетворюють на склад, а в 60-х роках зруйнувалася дзвіниця.

Відродження храму починається з 1990 року, коли собор було передано римо-католицькій громаді. Тепер перлина міста перебуває у доброму стані, дякувати Богу.

Поруч із костелом знаходяться якісь старі, з контрфорсами, кам’яні будівлі. Що то за споруди, дізнатися нам не вдалося. Буду вдячний за будь-яку інформацію.

У 1580-х роках у Городку було засновано православне братство, яке проіснувало до 1788р. Братство, організоване на зразок львівського, була, як зазначає історик і краєзнавець Роман Горак, основним носієм і осередком української культури у цій місцевості. При братстві працювала школа, а 1633 року була споруджена мурована церква Благовіщення. Зведена у стилі Ренесансу, вона дуже багато в чому нагадує львівську Успенську (волоську) церкву. Деякі дослідники навіть припускають, що їх будував один і той самий архітектор.

Зараз церква прекрасно відреставрована і гордовито поблискує на сонці своїм позолоченим дахом.

Старий млин і тартак

Промислові споруди ХІХ – поч.. ХХ ст., як-от тартак в одній із вуличок біля центральної площі, часто можуть зацікавити багатьох туристів. Старі пивоварні, папірні, млини з XVIII ст. (навіть їх руїни) трапляються рідше. Такі пам’ятки історії промисловості уже становлять неабияку цінність. Але чи часто можна натрапити на виробничі споруди XVI(!)ст. ? Мабуть, ні, дуже навіть нечасто. І одна з них знаходиться саме в Городку, поряд із вищезгаданим тартаком.

Млин

Висока кам’яна будівля зараз перебуває у не найкращому стані, однак, помітні сліди інтересу до цієї споруди. В одній половині млина влаштовано кафе, завдяки чому частина споруди більш-менш відреставрована. Решта будівлі занедбана, але придивившись до фундаменту, помічаємо нещодавно зроблену гідроізоляцію. Мабуть, хтось знайшов якесь призначення для цієї великої споруди в центрі міста. Однак, існує загроза, що споруда може втратити своє історичне обличчя, оскільки ставлення до історії в нас часто залишається байдужим. Громадськість міста має зрозуміти, що таку перлину слід зберегти.

Ще раз млин ______________________________________Тартак

Неподалік млина знаходиться старий парк, у якому чітко простежуються рештки земляних укріплень. Тут спочатку стояло давньоруське городище -- предок сучасного міста, про що написано на меморіальному камені в парку. Пізніше на місці городища було побудовано замок, який був зруйнований татарами в 1611 році.

Вали замку в парку

Ними насолоджується Галка

Францисканський Монастир біля замку був заснований, як вважається, за сприяння Ягайла, який був прихильником ідеї полонізації Галичини. До міста були запрошені 6 монахів-францисканців, для яких Ягайло розпорядився побудувати костел і монастир. Цікаво, зведені вони були на підвалинах давнішого українського християнського храму. Костел і споруди монастиря датуються 1419 роком.

Вхід до монастиря був з боку старого млина, розташованого нижче. Із замком і кафедральним костелом біля площі Ринок монастир з’єднували підземні ходи.

Під костелом була крипта, яка була місцем захоронення знатних людей. У 2000 році спеціалістами Львівського університету тут були проведено розкопки і виявлено багато цінних знахідок, які зараз детально вивчаються і будуть згодом передані до монастирського музею.

Від часу його заснування і аж до поділу Польщі монастир насолоджувався численними привілеями, хоча монахи постійно скаржились на жахливу вбогість. Для її подолання Ягайло надав монастирю два лани ґрунту, на якому виросла колонія Стоділки. Як стверджує сайт gorodok.lviv.ua, для її подолання Владислав Ягайло 1431 року для них дав привілеєм з Перемишля два лани грунту від границі пасовиська аж до передмістя Черлянського, на яких виросла колонія Стоділки. Таким чином, утворився фільварок, на якому було посаджено 35 зобов'язаних до чиншу та панщини осадників. Серце Ягайла, який помер останнього дня весни 1434 року, вдячні піддані захоронили у стінах монастиря, а тіло відправили на батьківщину у Краків. Даровизну Ягайла затвердив у 1460 році Казимир Ягеллончик. Через деякий час знову скаржилися монахи на жахливу вбогість: не допомагав фільварок і 35 кріпаків. Зглянувся над ченцями Сигізмунд І і долічив до цього всього ще й одну мірку з доходів млина. Але знову монахи були незадоволені, і Август III у 1750 році дозволив їм вільний вируб дерева в королівських лісах.

Після поділу Польщі 1772 р. монастир підпав під секуляризаційну реформу, внаслідок чого монастир було перетворено на казарми, а костел – на гарнізонну тюрму. Ситуація не змінилась і після І світової війни – Польська держава також використовувала монастир для військових цілей.

Як слід сподіватися, за радянської влади стан монастиря значно не покращився. Після ІІ світової приміщення монастиря зайняло НКВС, а у 80-х їх передали львівському «Кінескопу». На час розпаду Союзу від монастиря залишилися одні руїни.

1994 року монастир було передано ченцям Студійського уставу УГКЦ, що сприяло відновленню монастиря. У 2001 році єпископ Юліан Гбур освятив монастирську церкву.

Зараз монастир відреставрований і є надзвичайно цікавою пам’яткою історії та архітектури. Він є місцем паломництва туристів з різних країн, особливо Польщі.

© 2009, Мандри Україною. Всі права застережено.

Будь-яке використання матеріалів сайту можливе тільки за наявності гіперпосилання.

Крім власних джерел, було використано інформацію із сайтів Замки і Храми України та "Городок--наше рідне місто", за що їм велика подяка.