понеділок, 3 серпня 2009 р.

Пістинь


Річка Пістинька, починаючись десь високо в горах, несе свої води через Космач і Прокураву до Шешор, де вона, розпилюючись на мільйони, мільярди краплин і перетворюючись на біляву шуму, з шаленим гуркотом падає з водоспаду на спини спраглих адреналіну відпочиваючих, щоб за десяток метрів знову повернутися у нормальний стан і далі через масу закрутів, порогів і дрібних водоспадиків донестися до магічної гори Воскресінецької в околицях славного міста Коломиї, і влитися там разом із Лючкою в Прут. Пістинька відома насамперед своїми рекреаційними можливостями, а серед коломиян вона, мабуть, популярніша за Прут, хоча й не протікає територією міста.


На Пістинці коломияни відпочивають, насамперед, у трьох місцях. Перше – це біля гори Воскресінецької, де річка сходиться з Лючкою, яка вже за сто метрів впадає в Прут. Тут, подейкують, дуже позитивна енергетика, адже в цьому місці сходяться аж три річки. Однак, відпочиваючих тут, як правило, небагато, через важкодоступність цієї місцини. Друге – це відомі на всю Україну Шешори. Фантастична природа, водоспад спокушають багатьох, але коли в жарку неділю сюди масово валить люд з Коломиї, то там тоді всі як оселедці в бочці – важко плавати, а на водоспади черга.

Тоді частину трафіку бере на себе Пістинь, селище, розташоване поряд із Шешорами, точніше, навіть по дорозі в Шешори. Села плавно переходять одне в одне і є ареною швидкого розвитку туризму.



І от, набравши з собою яблук, канапок, пляцків, ви тісно набиваєтесь у розпарену машину і шнуруєте в напрямку Косова. Доїхавши до Пістині, повертаєте направо на Шешори. -- Ну що, на водоспад чи на Пістинь? – спитають. --Давай сьогодні на Пістинь, в Шешорах, напевно, зараз більше народу, -- відкажете ви. Машина звертає у вузеньку вуличку ліворуч, яка за пару хвилин виведе до місця, де ви просто ахнете від захоплення. По-перше, погляд черговий раз зачарують гори. Одна вершина, далі друга, за ними видно цілий хребет, що тягнеться кудись на сотні кілометрів, створять у вас неповторне відчуття безмежності. Внизу звивається річка з прозорою, як в Адріатиці, водою, а напроти, на столоподібній горі Писаревій, виблискує на сонці новою бляхою старовинна гуцульська церква. Ваша душа від трепету возноситься увись, а тіло стрімголов летить вниз, до річки, щоб якомога скорше скупатися.


Наплававшись, настрибавшись і напірнавшись, ви втамуєте свій голод яблуками, канапками і пляцками, привезеними з дому. Але після того гальорка запрагне і духовної поживи, і ви всі разом через хитку кладку попретеся до старої деревяної церкви, яка манить вас своїм блискучим дахом. Деревяна табличка вам розкаже, що ця пятизрубна, хрещата в плані і т.д. церква була зведена ще у далекому 1600 році і є найстарішою на гуцульських теренах (хоча й не на Покутті, скажете ви, бо коломийська церква Благовіщення все-таки на 11 років старіша). Вам порадять відвідати святу Іванову криницю неподалік у лісі, і ви будете зачаровані стрункими смереками і ще більш вражаючим пейзажем Пістиньки. Але по дорозі назад, коли чари трохи відійдуть, вас потягне на історію, і ви обговорюватимете, хто і за яких обставин ото збудував стару церкву, і взагалі, що за поселення тут було і що за люд там жив.


І ви будете вражені, коли дізнаєтесь трохи про славне минуле старовинного селища, а колись містечка, над Пістинькою.


А дізнаєтесь ви наступне.


Історія

Згідно із легендою, селище було засноване монахами. Прийшовши сюди і побачивши незаймані землі, вони сказали: «Пусто тут безпечно тут, то ж піст триматимемо, щоб Бог благословив це місце на безпечне щасливе проживання...»

У письмових джерелах Пістинь вперше згадується в 1375 році в контексті суперечок за місцеві соляні джерела. У 1416 році король Польщі Владислав Ягайло закріплює село за Василем Тептуковичем. Пізніше Пістинь перейшов у власність українського шляхетського роду Бучацьких.

Поселення розквітало на соляних промислах, які забезпечували більшість його доходів, про що свідчить податковий реєстр 1515 року.

Власники села жили в укріпленому городищі, яке знаходилось на горі Замчище. Укріплення були деревяними, мали стіни і вежі.

У 1600 році на горі Писаревій зводиться оглянута нами церква Успіня Пресвятої Богородиці. Оскільки часи були вкрай неспокійні (мало не щороку татарські набіги, а також, ніби того було замало, часті феодальні міжусобиці), церкву оточують монастирські укріплення, які містили камяні мури і земляні вали. Їх залишки видно і зараз.


Пістинь потім переходить до рук магнатів Потоцьких, які 1668 року в урочищі Штурбак зводять замок. Розташований над високим берегом Пістиньки, він був досить неприступною твердинею. Замок не зберігся, проте, як повідомляють деякі сайти (як-от Вікіпедія, з якої я взяв досить багато інформації), непогано збереглися вали.

1786 року Пістинь отримав Магдебурзьке право і став містом. У поселенні формується типове містечкове передмістя. Хоча різко збільшується кількість польського та єврейського населення, українці далі залишалися найчисленнішою етнічною групою в містечку.

В Пістині формується площа Ринок з ратушею, зявляються деревяні римо-католицький костел і синагога. Згадується також церква Благовіщення. Хоча солеваріння залишається основним промислом, розвиваються також різні ремесла, як-от виробництво кераміки, кушнірство, шевство. Солеварня проіснувала до кінця 18 ст.

На правому березі ріки у ХІХ столітті були збудовані курорт та водяний млин. У місті щорічно відбувалось багато ярмарків, більше, ніж в Косові чи Кутах. 1870 року тут проживало 2976 мешканців.

На жаль, внаслідок двох світових воєн, а також деревяного характеру забудови містечка, мало що залишилося з тих часів. Збереглась, однак, вищезгадана церква Успіння Богородиці, збудована давніше, ніж всі інші вищезгадані споруди. Завдяки старанням місцевого священика церквиця гарно відреставрована. Щоправда, покриття її бляхою було помилкою. Хоча виглядає воно красиво, але дерево париться в блясі і це становить загрозу цій унікальній памятці.


Будемо сподіватись, що ця помилка буде виправлена, і церква ще довго стоятиме, нагадуючи жителям про славне минуле містечка. І надихаючи його на славне майбутнє.

© 2009, Мандри Україною. Всі права застережено.

Будь-яке використання матеріалів сайту можливе тільки за наявності гіперпосилання.

1 коментарі(в):

Blogger I-Journalism сказав...

Як виглядає, автор виробив оригінальний стиль, який поєднує художню легкість та інформативність

16 серпня 2009 р. о 15:18  

Дописати коментар

Підписка на Дописати коментарі [Atom]

<< Головна сторінка