_______________Золочів

Золочів однозначно входить до найцікавіших (з погляду туриста) містечок Галичини. Тут тобі і гарно відреставрований замок XVII ст., і залишки міста-фортеці, і старовинні церкви, і легендарний Золочівський двір із середньовічних часів, і багато інших «смаколиків».

Перед тим, як розпочати огляд пам’яток, є сенс хоча б трошки ознайомитись із історією містечка. Цим можна зайнятись по дорозі до містечка, наприклад, в електричці. Що ми з Ігорем і Любою (яка робила нашу компанію особливо веселою) і пробували робити цілу дорогу.

Поселення на території теперішнього міста, зрозуміло, існували ще з давніх-давен. Зокрема, на території Золочева, за свідченнями істориків, вже у 1180 році існувало місто Радече, яке вважається попередником Золочева. Біля теперішнього будинку «Просвіти», згідно із даними спеціалістів, розташовувався давньоруський замок.

Перша згадка уже про місто Золочів датується 1443 роком, коли Золочів із кількома десятками сіл король Владислав Варненьчик передав Яну з Сієни (Сєнєнському). Відомо також, що між 1442 і 1443 роками цей же Владислав Варненьчик заборгував селу 300 гривень, що на той час було досить значною сумою. Свідчило це про те, що на той час це уже було велике розвинене село із урожайними землями.Завдяки вигідному розташуванню поселення непогано розвивалося, і потроху ставало важливим торгівельним центром Галичини. Деякі дослідники вважають, що саме в ті часи був побудований з каменю вищезгаданий Золочівський двір. Хоча деякі вчені датують споруду ще XIV-тим століттям.

Золочівський двір

У 1523 році тодішній власник міста Станіслав Сєнєнський «вибиває» для міста Магдебурзьке право. Однак, незабаром у нього виникає серйозний конфлікт із католицьким духовенством. Можливо, саме це змусило його через деякий час продати місто разом із навколишніми селами Познанському каштелянові Анджею Ґурці.

Новий власник укріплює місто і замок, до міста запрошуються кілька вірменських родин, які закладали сади на передмістях, торгували городиною, продуктами садівництва, рибою. Вірмени мали у місті свій магістрат, а також отримали дозвіл на фундацію вірменської церкви. У місті у цей час діє багато цехів, проводяться щорічні ярмарки.

Церква Вознесіння XVII ст.

Після цього місто купує Люблінський воєвода Марек Собєський, який підтверджує привілеї, надані місту до того часу. Його син Якуб Собєський (батько одного із найвидатніших королів Польщі Яна Собєського) у 1634 році завершує перебудову замку, планувальна концепція якого збереглася донині. [Золочів Плюс] Також вдосконалюється система міських укріплень, яка в XVII ст. складалася із валів, міських брам (не збереглися) і ще декількох важливих укріплених пунктів, таких як вищезгаданий оборонний двір, парафіяльний костел (тепер церква Вознесіння) та церква Миколи На Валах.

Потім місто заторкують відомі історичні події—Хмельниччина, потім облога міста і замку турками 1672 року. Замок турки з татарами зруйнували, але після війни полонених татар заставили його відбудовувати (за все потрібно платити, як не як). Після цього цих татар християнізували і оселили у селі Вороняки під Золочевом (село на пагорбі видно із вокзалу). Живуть ті татари там і досі. До речі, місцеві жителі так їх і називають—татарами.

1730 році у Золочеві були закладені монастир та колегія піарів, одним із викладачів якої був Онуфрій Копчинський (1735-1817), відомий педагог, автор польської граматичної термінології. Він написав зокрема "Граматику польської мови", видану у Варшаві в 1817р., яка разом з іншими підручниками О. Копчинського протягом XIX ст. використовувалась в польській освіті [Золочів Плюс].

У ХІХ столітті більшість міських укріплень розбирають. На місці валів, так само як і у Львові, Відні чи інших австрійських містах закладають бульварне кільце, так званий Рінґ.

Будинок із каплцею

Місто у цей час непогано розвивається, у цей час у середмісті збудовано ряд гарних споруд у стилі сецесії. Місто у другій половині ХІХ століття стає важливим центром українського руху, тут було створено осередок «Просвіти». Іншими потужними громадами міста були поляки і євреї, які теж вели активне культурне життя.

Кам'яниця біля Золочівського двору

Вулиця Січових Стрільців

Замок до того часу сильно занепав. Дійшло до того, що підприємці, які викупили його у останніх власників—Комарницьких, почали потроху розбирати мури. Тоді місцева влада переконала австрійський уряд викупити замок у 1873 році. Після того споруди замку використовувались як в’язниця і суд.

Так вона використовувалась і під час німецької та радянської окупацій. За час панування жахливих тоталітарних режимів у замку було закатовано десятки тисяч золочівчан. Цій трагічній сторінці у замку присвячена експозиція одної зали.

Після війни у місті створюється ряд промислових підприємств, однак після розпаду союзу їх переважно або роздерибанили, або не витримали, як то кажуть, нових ринкових умов. Деякі, однак, продовжують працювати.

Місто має значні можливості для розвитку туризму. Замок зараз б’є рекорди по відвідуваності туристами (134 тисячі, здається, у 2009 році), проте саме містечко залишається поза увагою. А дарма, бо там теж є на що повтикати.

Отже, тепер, коли ми вже знайомі із історією міста, можна розпочинати екскурсію Золочевом.

Електричка вас висадить на великому австрійському вокзалі, гарно відреставрованому вже за України. Зразу після виходу з поїзда досить зачаровують напівгірські пейзажі.

Вокзал

Рухаючись у сторону замку із вокзалу, по дорозі можна оглянути новозбудовану дерев’яну церкву блаженного Миколи Чарнецького. Ззовні церква схожа на традиційний український храм, однак в оздобленні інтер’єру все-таки домінує постмодерн.

Ікони у церкві

Замок знаходиться на пагорбі біля самого середмістя. Поблизу замку стоїть старовинна скульптура Матері Божої, яка колись розміщувалась біля міського костелу.

Вхід у замок, здійснюється через равелін (це така трикутна оборонна споруда, яка розміщується ще перед замковим ровом). Цей елемент був утрачений, і відновлений за останні роки на кошти мецената Петра Писарчука, який дуже сильно допоміг реставрації комплексу.

Фігура Матері Божої на першому плані, далі--равелін

За равеліном вас несподівано чекатиме наступна перешкода, яку ви повинні подолати під час взяття фортеці. Йдеться про дерев’яний, звідний міст, який теж відновлений. Не знаю, наскільки він відповідає оригіналу, однак, думаю, до цього поставились серйозно. В мості діє звідний механізм.

Вперед, на міст!

Перейшовши міст, ви потрапите до замкових воріт. Це вже вам не равеліни чи звідні мости переходити, тут справа значно серйозніша. Адже, на відміну від попередніх елементів, у вежі сидить уже охорона, не менш рішуча, ніж середньовічна. Вона вас обов’язково зупинить і заставить придбати квитки. Ви, звичайно, це зробите з радістю, розуміючи, що ці кошти підуть на реставрацію і збереження цінного комплексу.

Взяття вежі

Пройшовши ці перешкоди, ви в нагороду отримаєте можливість насолоджуватись виглядом відреставрованих Великого палацу та Китайської пагоди, а також оформленим у французькому стилі розкішним замковим подвір’ям.

Замок здобуто!

Військові трофеї

Китайська пагода (до речі, не погода (weather), а пагода!) збудована, як і все решта, у XVII столітті, коли була мода на все східне (приблизно як зараз). Зараз там дуже цікава експозиція східного мистецтва. Оригінально пагода складалася тільки із круглої ротонди. Бічні крила прибудовані вже за Австрії.

Китайська пагода

Аналогічна ситуація із вищезгаданою в’їзною вежею. Оригінальною є лише та її половина, де розташована сама брама. Бічне крило теж прибудоване за Австрії, яке планується знести. Сама вежа ще потребує реставрації, необхідно поміняти дах, який провалився під вагою цьогорічних снігів.

Дуже цікавою є експозиція Великого палацу. Розпочинається вона із кімнати пам’яті жертв тоталітарних режимів. Далі йде власне палацова експозиція.

За останні сто п’ятдесят років палац, як і весь комплекс, було сильно знищено, цінні речі вивезено. Експоновані антикварні меблі і картини взято із фондів Львівської картинної галереї. Розміщені вони не будь-як, а відповідно до функції, яку колись виконувало конкретне приміщення – спальня, кабінет чи дитяча кімната. Особливо розкішним є тронний зал, із колонами і стінами червоного кольору.

Величезних зусиль було докладено до реставрації самих приміщень. По уламках збиралися рештки камінів та інших деталей інтер’єру, все це діло розчищалося, складалося до купи протягом довгого часу.

Одне із приміщень

Замкова каплиця

А от що це таке, здогадуєтесь? Нє? Ну от, так шляхетно виглядали туалети в XVII столітті

Перекусивши надворі канапками із салом і печивом «Динозаврики», у альтанці китайського стилю, ви викарабкаєтеся на вали. Будучи вже нагорі, ви будете вражені кількістю болота, яке пристало до вашого взуття (це якщо в мокру погоду). Але воно вартує цього.

Земляні вали чотирикутником оточують замок, на кожному із кутів вони переходять у п’ятикутні бастіони. Вали і бастіони, які були позапливали і дещо втратили свою форму, зараз відновлені у первісному вигляді. На кожному із бастіонів розміщено по сторожевій вежі (дещо перебудовані у ХІХ ст.) Іззовні вали підперті кам’яною стіною, яка ще чекає на реставрацію. Ці елементи комплексу дуже цікаво оглянути. Саме вони виконували у цьому замку оборонну функцію (палаци для цього не призначені не були).

Вал, один з бастіонів і китайська пагода

Сторожова вежа (як видно, ще не реставрована)

З валів і бастіонів відкривається дуже гарний вид на замковий комплекс, місто і його мальовничі околиці.

Загальний вигляд замку з бастіону

Попрощавшись із працівниками музею, в тому числі і з доблесними лицарями, які охороняють замок, покидаємо його. Адже за дві години відправляється електричка на Львів, а ще треба оглянути середмістя!

Равелін, звідний міст і в'їзна вежа

На щастя, замок розташований напроти самого середмістя. Екскурсію містом доцільно розпочати із розкішного парафіяльного костелу Вознесіння Діви Марії, збудованого у 1723 році у стилі бароко. Споруда має багато оздоблений фасад і шикарний інтер’єр. До костелу прибудовані келії і дзвіниця з годинником, який бамкає щоп’ятнадцять хвилин.

Костьол з келіями (келій всіх не видно--їх насправді значно більше)

Неподалік костелу знаходиться вищезгадана церква Вознесіння, яка колись виконувала функцію парафіяльного костелу і була передана українській громаді за Австрії. Побудована у ренесансному стилі у 1624-27рр. Як і костел, цей храм є великого розміру і є однією із архітектурних домінант міста.

Навпроти храму знаходиться симпатична сецесійна кам’яниця із годинником, яка дещо нагадує ратушу. Згідно із багатьма інтернет-джерелами, вона і виконувала цю функцію. Взагалі, у центрі міста є багато гарних будинків австрійського періоду, вони, як уже згадувалось, домінують у забудові середмістя.

Щось схоже на ратушу

Навпроти кам’яниці з годинником знаходиться велика похмура споруда з грубезними стінами, явно оборонного типу. Це чи не найтаємничіша споруда міста. І, мабуть, найдавніша. У реєстрі пам’яток місцевого значення (насправді пам’ятка елементарно тягне на національну) вона значиться як шпиталь XVIII століття (за іншими даними—XVII ст.), який стоячи при самому міському валу, теж виконував оборонну функцію. Однак, насправді споруда, як зазначають дослідники, значно старіша. Точно не відомо, що це все-таки було—арсенал, чи може оборонний двір. Можливо, і одне, і друге. Датується пам’ятка XIV-XV століттям. На жаль, зараз пам’ятка переживає далеко не найкращі часи. Її необхідно відреставрувати, тоді там можна влаштувати музей, а заодно, як це зараз у нас популярно, і якусь старомодну кнайпу. Це мала би бути одна із візитних карток міста.

Далі можна погуляти старовинним центром, порозглядати будиночки.

Чи не найвідоміша сецесійна кам'яниця Золочева --
кам'яниця "Під Левом".
Назва походить від барельєфу лева (крилатого, як не помиляюсь)
на чубчику будинку

Варто заглянути на вулицю Валову. Там збереглася досить значна ділянка міського валу, добра помітні також сліди рову.

Вал із церквою св. Миколая

На валах часто любили розміщувати різні оборонні споруди. У Львові, наприклад, на валу було ряд веж, з якої збереглася одна – знаменита Порохова вежа.

Натомість, на валу у Золочеві була вимурувана оборонна церква св. Миколая, яка є найдавнішою церквою цього міста. Збудована вона була XIV-XV століття, однозначних даних знайти не вдавалось. Церква тинькована (до речі, Порохова вежа теж не завжди мала голі стіни), в окремих місцях штукатурка вирізана, щоб ми подивитись на кладку і пересвідчитись, що церква справді дуже давня.

Ось вона!

Цікавим також є старовинний міський цвинтар. Багато надгробків мають велику художню цінність. Його можна оглянути по дорозі на вокзал.

В місті є ще два об’єкти, які варто відвідати – це синагога 1742 року і василіанський монастир (побудований кін. ХІХ ст.). Йти до них треба дорогою, яка біля цвинтаря відходить від вулиці що сполучає центр із вокзалом (вулиця Січових Стрільців, якщо не помиляюсь). Але розміщені вони досить-таки далеченько, і нам не вдалось туди попасти. Буде за чим приїхати сюди ще раз-: ))

А втім, прийшли ми на вокзал все-таки трохи заскоро.

Ми з Ігорем стояли на мості і виглядали наш поїзд.

Ну, а Люба не чекала. Вона собі знайшла краще заняття-: ))

© Мандри Україною, 2010. Всі права застережено.

Будь-яке використання матеріалів ресурсу можливе виключно за наявності гіперпосилання.

При написанні матеріалу використовувалась інформація із сайтів Золочів Плюс, Замки і Храми України, а також книг Ореста Мацюка "Замки і фортеці західної України" і Тараса Палкова "Мандрівки Львівщиною на вихідні"