Мандри Україною

вівторок, 27 березня 2012 р.

Фельштин (Скелівка)


(Продовження розповіді про мандрівку Стара Сіль - Муроване - Фельштин)

Отже, залізничний переїзд, а зліва за якихось сто метрів по колії -- станція Городовичі, якою користуються і жителі Ляшок Мурованих. Плентаючись по рейках до станції, ми, звичайно, не особливо надіялись, що зараз прибуде потяг, але думали, шо будуть або якісь люди, або розклад почитаємо. Однак, на цім глухім закинутім вокзальчику на поїзд чекав лише одинокий песик. Ігор обійшов два рази довкола станції, але, як не дивно, жодного розкладу руху не знайшов. Песик, вочевидь, мусів знати, коли приблизно тут щось таке велике чухає. Але не знав, як пояснити.



До речі, дуже цікава тота колія. Від Хирова і аж до околиць Самбора вона абсолютно рівна, як дошка, без жодних істотних поворотів. Ми вдивлялись у її безмежну прямоту аж до горизонту, сподіваючись вздріти транспорт. Але там було лише призахідне сонце, і рухалось воно в протилежний від нас керунок, далі на захід. Ставало темно, зимно, і мокро в ноги.

Насправді нам дошкуляло лише останнє, і то лише тому, шо вже булисмо використали всі запаси шкарпеток. Все решта, навпаки, додавало драйву. Ігорів брат по інтернету вияснив, жи буде ше оден потяг на Самбір десь по семій, і там нас буде зразу чекала Сянки-Львів. Маємо півтори години. Йдемо оглядати Фельштин.



У се давне містечко хтілось попасти давним-давно, і вздріти його знаменитий костел. Збудований Гербуртами десь 15-16 ст. (точніше не знає ніхто), він є рідкісним екземпляром правдивої ґотики на наших землях. Ше цікавішою є його дзвіниця. Якшо з костелом ясно, принаймні, для чого він був збудований, то минуле його дружини абсолютно темне. Хтось каже, жи у далекім минулім вона починала свою кар'єру як вежа замку Гербуртів у Фельштині, який припинив своє існування ше в сиву давнину. Инша версія гласить, жи містечко було в середні віки фист укріпленим, мало оборонні вали і дві муровані міські брами, і ця вежа була одною з них. На користь сеї версії грає той факт, жи вежа має широченний наскрізний проїзд. А листаючи оден із випусків "Вісника Укразахідпроектреставрації", натрапив ім на цікаву публікацію за оборонні вежі давноруського періоду на Західній Україні; серед них згадувалась і ця. На думку автора, збудована вона ше в ХІІІ (!) ст., будучи, таким чином, чи не найстарішою спорудою довколишніх земель. Але всі оці версії згоджуються в одному: відколи був збудований костел, чи то в 15-ім, чи 16-ім століттю, вежа перекваліфікувалась на дзвіницю і стала відтоді його вірною супутницею життя. Однак, свого бойового минулого вона не забула: оточені глибоким ровом, вони разом із костелом творили потужний вузол оборони, і впродовж віків були основним оборонним форпостом у містечку.

У Фельштині, як і в будь-якім иншім галицькім містечку, мусіли бути храми принаймні трох віросповідань. Деревляна церква Косьми і Дем'яна (1790 р.) є й дотепер, але деревляну синагогу ше під час Першої світової російські солдати пустили на дрова. Мацеви із юдейського цвинтара за совітів пішли на будівництво колгоспів. Втім, ці об'єкти цілком можна відновити.

Ше одна цікавинка містечка -- палацик 17-18 ст з невеличким приємним парком. Вважаєся, шо і його Швейк не оминув своєю присутністю. Розташована ця невеличка панська резиденція на західній околиці колишнього містечка, до якої нам йти буквально 5-10 хвилин.




Від дороги він скромно ховається за невеличком парком, своїм ровесником. В парку є невеличкий турнік, забитий межи двома старезними деревами. Ми підтягались, пили чай і оглядали палацик Катинського (таку назву надибали у неті; конкретнішої інформації нема нігде), збудований явно в класичнім стилю: принаймні, на це нам, неспеціялістам, вказували трикутні сандрики над вікнами і ризаліти перед входом.


За совітів його віддали під тубдиспансер, що його вратувало від запустіння. Одна працівниця закладу за нами спостерігала з явним підозрінням, адже до туристів тут не дуже звикли. Заки ми обійшли зі всіх сторін палац, пані не на жарт схвилювалась і вирішила перейти до активних дій. Заручившись підтримкою медсестри, вона стала з'ясовувати, шо ми тут робимо і чого се ми, не спитавши дозволу, шось тут фоткаємо. Ну, останнє звинувачення нас доволі здивувало; це ніби не стратегічний і не військовий об'єкт, і знимкувати подібні речі ніхто не забороняв. Наша спокійна відповідь, що трохсотрічний палац, в якім Ви працюєте, нас цікавить з краєзнавчої точки зору, її здивувала ше більше. "Звідки у вас така інформація?"



Нерви цьоці стали нам зрозумілі: тиняються надвечір по надвору якісь два підозрілі типи, шось фоткають, не забираються, а у відповідь на питання "шо вас тут цікавить" втирають за якийсь палац, якусь архітектуру, за яку тут толком ніхто і не чув. Ми подарували їй свою роздруківку; було приємно хоч трошки долучитись до популяризації пам'яток серед мешканців Фельштина.



Окинувши воком ше раз палацово-парковий, як модно тепер казати, комплекс, сунемо далі. Взявся невеличкий морозець, і калабані на дорозі позамерзали. До центру пиляти треба було добрих півгодини: Фельштин видовжений вздовж дороги Хирів - Самбір, як ковбаса, але майже по всій довжині складається лише з однієї вулиці. По дорозі питаємо одної жіночки, чи далеко до костелу. "Але ж тамка зара закрито!" -- з явною підозрою, а може і острахом, сказала вона. Два незнайомі дідьки, які серед ночі шукають костелу, і ніби того мало, ше шось фотографують (зі спалахом!) по дорозі, викликають неабияке здивування і підозру. Одинокі перехожі стихали при нашому наближенні і починали, якщо було з ким, перешіптуватись; у вікнах тихонько відсувались фіранки. Фельштин, чи то пак Скелівка, як його перейменували совіти, застиг у цікавості і своїми темними очима-вікнами фіксував наш кожен порух. Ігор тогди каже: "Може давай спитаємо, де в них тут цвинтар :)?"

Нечисленні в містечку старі будинки

Отак непомітно ми підібрались до серця колишнього містечка -- колишньої, знову ж таки, площі Ринок. На ній не збереглось ні ратуші, ні погруддя Тадеуша Костюшки, котре перед нев стояло; старих ринкових кам'яниць (ну, наскільки старих, невідомо, але принаймні австрійських) збереглось лише дві. Зато сама площа, її квадратна форма проглядається дуже добре. На місци колишної ратуші від 2007-го року стоїт бронзовий Швейк -- найновіша з туристичних приманок містечка.



В одній з тих ринкових кам'яниць розміщуєсі крамниця з дивною для мешканців Львова назвою -- "Продукти та Будматеріали". "Цікаво, шо вони там продають -- муку з гіпсом?", поцікавивсь Ігор.




Минаємо ше одну вуличку, і він перед нами виринає. Довгожданий. Мета нашої мандрівки. Вдвох із своєю нерозлучною супутницею, вони добре знали, що ми нині таки здибаємось.




Вже майже чисто темно, і знимки виходять дуже тьмяні. Тут Ігор мене просвітив, жи насправді об'єктив фотика значно чутиливіший за наші вочи; досить лише підоймити iso, аби знимки стали чіткі, як удень.


Разом зо мною просвітились і фотки.
Школа біля костелу

Зліва від вежі знаходиться школа. Як писала одна блогерка, тамтешні учні, впізнавши в ній туристку, навіть просили в неї автограф. В нас автографів не просив ніхто -- навколо було порожньо. Лише ми двоє. І вони двоє. Старші від нас на півтисячоліття. В порожніх сутінках вони були особливо загадковими.

Нашу з ними зустріч ніхто з людей, здавалось, не бачив. Але місцеві пси розгавкались на весь Фельштин. Чисто по Швейку. Вони скаженіли так, що в паніці в довколишніх дворах почали ґелґотати гуси. Ми спробували по якійсь підозрілій драбині залізти у вежу. Долізли до входу. Далі не схотіли.


Зліва від Матері Божої -- постамент
пам'ятника Гербуртам, знищеного совітами


По дорозі вже йдуть люди на поїзд. Йдемо і ми. По дорозі оглядаємо ше раз містичну пару, і оборонний рів, який їх оточує. Ми обов'язково сюди вернемось. Нам і нашим дівчатам не можуть не сподобатись ті, хто разом вже тілько століть.





На станції був протяг, але ше не було потяга. Ми стояли, викручували наші шкарпетки і думали, чим це все ся скінчит для нашого здоровля.

Світло маневрового локомотива, котрий тягне три плацкартні вагончики, було видко дуже здалека. Колія ж унікально рівна.

Плацкартний вагон нам видався правдивим мажорством. Адже то всього лиш приміський потяг! Як бариги, кожен з нас зайняв цілу лавку, і кожен по-своєму боровся із застудою, яка, здавалось, мала от-от наступити. Я цілу дорогу до Самбора розтирав ноги. Ігор просто викрутив шкарпетки. Нім доїхалисмо до Самбора, з'явилась надія, шо все минеться щасливо.

Новенька Сянки-Львів нас вже чекала вже на пероні. На щастя, вона зовсім не була повною, хоч і се була неділя. Просто пізні електрички не такі популярні.

Ми собі могли спокійно роззутись, сушити капці, і висадити босі лапи на сусідні крісла. Ми були стомлені. Балакали за життя, роботу, коханих, і філософію. В ноги вже було абсолютно тепло. Ліниво переглядали на фотику знимки. Нам було класно.



© 2012, Мандри Україною. Всі права застережено. Будь-яке використання матеріялів сайту можливе лише за наявності гіперпосилання на нього.


Ключові слова: Фельштин Скелівка Львівська область Старосамбірський район пам'ятки архітектури костел св. Мартина палац Катинського синагога церква Косьми і Дем'яна пейзаж панорама оборонна вежа дзвіниця міська брама ворота пл Ринок середмістя Швейк