Мандри Україною

четвер, 17 січня 2013 р.

Франківськ



***
Повертаючись черговий раз з Коломиї до Львова, не міг купити квитків на прямий потяг. Довелось їхати з пересадкою у Франику.

Чекати на потяг до Львова треба було близько двох з гачком годин, того гріх не скористатись нагодою вчергове скоренько пробігтись центром.

Сего разу моє рідне місто здивувало мене більше, ніж будь-коли. Зараз воно мені виділось чудовим старовинним містом, не гіршим за багато відомих міст європейських.



Перше, шо мене вразило на стометрівці -- цілком непогана середньовічна кам'яниця із цілком ґотичним першим поверхом. Чого-чого, а такого у Франику я, здається, не помічав... Зачудовано озираю будиночок, відчуваючи на собі байдужі погляди франківчан, звиклих до натовпів туристів.



Однак, ґотична кам'яниця -- то ше лише квіточки. Від вигляду чудових, просто шедевральних ренесансно-маньєристичних кам'яниць, розташованих далі по вулиці, я взагалі остовпів. Чого-чого, а такого тут я точно не очікував... І де ж я був раніше?





Минаючи фонтан, стометрівка вивела мене до барбакану однієї із середньовічних міських брам.
Відси ся відкриває дуже файна панорама. Справа недалечко -- два першокласні ґотичні костели, заради яких до Франика ся з'їжджають сотні тисяч туристів. Оден з них, костел св. Анни -- се правдивий шедевр, без опису якого не обходиться жодна книжка про європейську готику.



Зліва, трошки далі, на горбі видко знаменитий Франківський замок, зі збереженим донжоном з 13-го сторіччя і каплицею з давньоруськими розписами...





Задзвонив телефон. "Сонце, вставай, скільки можна спати!", сказав знайомий солоденький голос.

Сон минув, але марево вперто не здавалось і всіма силами намагалось втриматись у вже не сонній свідомості. І я далі із захопленням подумки ходив довкола відомих франківських landmarks.

Першим здався костел св. Анни. Я просто згадав студені прибалтійські краї, де він ся знаходе насправді. Потім його слідами пішов сусідній бернардинський костел, а далі і замок, в реальності -- люблінський.

Але стометрівка в свому середньовічному вигляді здавалась правдою ше добрих п'ять хвилин. Першою під приціл моїх сумнівів потрапила ґотична кам'яниця. Якшо ж Станиславів було засновано 1662-го, то яка там вже могла бути ґотика? "Місто могло бути насправді значно давнішим, аніж його перша згадка", виправдовувалась примарна кам'яниця. Ренесансно-маньєристичні будинки ше здавались цілком реальними.

Остаточно з ними покінчила топографія. На стометрівци ніц подібного не могло бути з тої простої причини, жи вона (стометрівка) ся знаходе поза межами середновічного ядра (міста в мурах) старого Станіславова. В теперішнім же вигляді вона була сформована вже за Австрії. Того нічо старішого за 19-те столяття там бути не може.


І се всьо?:(

Мому розчаруванню не було меж...

Але тривало воно недовго. Най стометрівка не має ґотики і ренесансу, але від того вона не менш чудова. Її сецесійні будинки, доповнені пізнішими вставками, утворюють просто чудовий ансамбль, не набагато гірший за Львівський проспект Шевченка.





А в такій кумпанії навіть нездалі совкові міста видаються гарними:) То шо казати за рідний Станиславів
 

 
Фонтан -- одна з найбільш вдалих споруд останніх років. Під ним можна ходити:)



 За стіною води

Франик зі зрозумілих причин не має готичних костелів, зато має три барокові, і всі три дуже-дуже непогані. Перший, найстаріший з них -- так званий фарний, збудований у другій половині 17-го століття. В нім поховані багато з роду Потоцьких, родина яких володіла містом (в тім числі і його засновник Станіслав Ревера Потоцький).





Трохповерховий будинок зліва -- єзуїтський колеґіум
 
Другий -- колишній єзуїтський костел із прибудованим до него єзуїтським колегіумом, який свого часу був одним з головних навчальних закладів Галичини і співпрацював із самим Ягеллонським університетом в Кракові. Збудований сей комплекс у 18-ім століттю на місци давнішої української церкви (се був український квартал). За законом карми, у 19-ім століттю після того, як австрійці вигнали єзуїтів з міста, костел дістався знову українській (чи то пак руській) громаді, у власності якої знаходиться і дотепер. Зараз це -- катедральний собор УГКЦ у Франківську.

 Колишній костел єзуїтів, тепер -- греко-католицька катедра



Майдан Шептицького знаходиться межи двома соборами. Позаду Наталі -- єзуїтський. Позаду мене -- фарний.

Третий костел -- вірменський, теж збудований у 18-ім столітті вірменською громадою, яка колись була в місті дуже численною і заселяла весь квартал довкола храму. Збереглась також споруда монастиря 18 ст.


Вірменський монастир і костел
 Він же, тілько від площі Ринок
Вірменський квартал. На переднім пляні --  будинок кінця 18 ст.

А справа від него, в тіні дерев -- синагога

По сусідству із вірменським  кварталом знаходився єврейський, чи то пак жидівський (адже для тодішніх галицьких жидів слово "єврей" було образою -- теперішня ж традиція прийшла із дуже дружньої нам країни на сході). Збереглась у кварталі і синагога 19-го віку, яка дивом вистояла часи нацистської окупації і десятиліття других совітів. Колись ця синагога була ше гарнішою, і мала штири куполи, прикрашені зірками Давида. Зараз вони втрачені, але, можливо, в майбутньому святині буде повернено первісний вигляд.

Центром Станіславського всесвіту, зрозуміло, була і певною мірою залишається площа Ринок і її головний атрибут -- міська ратуша по центрі майдану. Кам'яниці походять із різних часів, найстаріші -- з 18-го сторіччя.



 На Ринку



Кам'яниця Двірська (ІІ пол. 18 ст.) -- оден з найстаріших будинків на Станиславівського Ринку. Під'їзд має оригінальні аркові склепіння

Є на Ринку і нові споруди, але, на жаль, вони явно не вписуються у існуючий історичний ансамбль навіть за своїми висотними характеристиками (про інші параметри їх зовнішнього вигляду я мовчу і тихо плачу). Очевидно, будувались вони на замовлення людей, яким це місто абсолютно чуже. Яким всі міста чужі. Для яких чужою не є хіба своя вілла скраю із двометровим парканом довкола, покликаним захищати його власників від докорів і сорому.



Ратуша -- оден із найвідоміших символів міста. Популярно вважається, що вона збудована у 30- роках 20-го ст. у стилі модного тогди конструктивізму. Насправді, основа вежі ратуші, а також її (ратуші) пивниці, походять ше з 17-го сторіччя. Таким чином, сучасна ратуша -- се лише одне із перевтілень першої станіславської мурованої ратуші, збудованої на місці згорілої дерев'яної попередниці вже в перші десятиліття існування міста.





А як же замок? Він теж є. Точніше, був. Палац Потоцьких другої половини 17-го століття. Як він виглядав, можна лише уявляти, адже в первіснім вигляді збереглась хіба в'їзна брама комплексу (хоча сама брама, кажуть, з кінця 18-го -поч. 19-го ст.) Сам палац мав бути дуже пишним. Мені він бачиться чимось на кшталт Варшавського Wilanowa --принаймні брама подібна:) Та й час приблизно той самий.


Wilanów

А се -- Станиславів



А шо там оборонні споруди?



 Залишки фортечних мурів одного з міських бастийонів

Так званий Фортечний провулок

 Штурм!
Більшість фортифікацій старого Станіславова австрійці знесли ше наприкінци 18-го століття, однак, окремі фраґменти до наших часів таки дійшли. Передусім се частина одного із міських бастіонів позаду греко-католицької катедри. Нещодавно було відбудовано втрачені фрагменти сеї оборонної споруди, і передбачається, жи бастіон незабаром буде одною з візитівок міста.


 Ориґінальна і відбудована частини. Вгадайте, де яка?:)







Джип власника міста і його ровер


Залишки міських валів чітко сі простежуют на вулиці Валовій, за колишнім палацом Потоцьких. А нещодавно коло перехрестя Галицької і Новгородської під час будівництва чергового торгового центру було віднайдено залишки давної Галицької брами. Передбачалось, шо сі залишки будуть заекспоновані, але проторчавши там хвилин десять (не в сні!:)), ніц там так і не надибав.
Десь туткаво була Галицька брама

 А тут неподалік стояла друга, Тисменицька брама. Було лише дві -- чисто як ві Львові

З доавстрійських реліктів теж варто згадати скандально відому пивоварню середини 18-го ст. Сканально відома вона через скандали, пов'язані із її нещодавнім руйнуванням і невдалою реконструкцією, про шо вже роками пише франківська преса. Ми з Наталею свого часу осю пивоварню довго шукали, але без успіху. Того своїх знимок не маю. Але кого цікавлять фото чи більше інформації -- ґуґліть, в неті гуляє маса інфи за ню.

 Ше пару знимок крутих будинків автрійської епохи:





Австрійська дирекція залізниці

Франик має багацько файнющих споруд австрійських часів, і не лише на стометрівци. Чого вартий сам лише вокзал, збудований, відай, ше в 1860-х роках і, таким чином, оден із найстаріших в Україні. І оден з найгарніших -- проти него сі сховают більшість вокзалів українських і близького зарубіжжя. Навіть Краківський.





Dworzec kolejowy Kraków Główny


А се -- Станиславів!