Броди
Потік п'яної свідомости яко короткий вступ
Львів, Leopolis -- дивне, казкове місто. Воно -- місто-вчитель(ка?), яке змушує видіти (хто читав "Архе", той зрозуміє, шо я маю на увазі), відчувати нутром його (її?) красу кожний момент часу. Се місто-гіпнотизер, яке не дає за себе забути ні на филину, не дає відвести погляд від його незрозумілого кольору очей, в яких дивним чином сі відбивают то барокові силуети храмів, то бійниці Онуфріївського манастира, то Меркурій на чубку колишнього готелю на Січових Стрільців... Досвідчений шофер може думати за своє або натхненно балакати з кимсь, але все одно на автоматі він буде невідривно пантрувати за ситуацією на дорозі. Подібним чином, ти можеш йти по вулици і думати за кохання, роботу, політику, математику, навчання, з кимсь сваритись, любитись, цілуватись, балакати, але постійно твоє воко буде бігало по сандриках вікон, аттиках, порталах, австрійських дверях кам'яниць, бруківці, по яких ше ходили громадяни Австро-Угорської імперії, чи далеких схилах Високого Замку, відки в 1256-ім році було видко пожежу в Холмі...
Від сего безупинного гіпнозу, чисто орвелівского контролю за твоїми думками, деколи сі хоче втікнути. Хоч би на день. І домовляючись, де би нам в неділю погуляти, ми вирішили, жи Львів сходилисмо вздовж і впоперек (хоч і це насправді не зовсім правда), того рантку треба перенести у дещо провінційніші місця. Зупинились на північно-східному прикордонні Галичини, у Бродах.
_ _ _ _ _
Чого тілько не напишеш на п'яну (не обов'язково від алкоголю чи взагалі чогось матеріяльного) голову... Але рукописи, як казав Булгаков, не горять. Навіть такі нездалі. Того мусів ці два абзаци таки опублікувати, за шо щиро перепрошую.
Отже, ближче до діла.
Ближче до тіла
цього старовинного міста.
Українські туристи Броди зазвичай оминають. Деколи їдуть іноземні, здебільшого з тої причини, шо там народились і жили Йозеф Рот та Юзеф Коженьовський (не той, жи Конрад) -- відомі, відповідно, австрійський та польський письменники. Але в цілому місто не дуже туристичне, хоча потенціял має значний -- воно, я би сказав, цікавіше і за сусідне Олесько, і навіть може за Золочів. Тобто за найрозкрученіші туристичні візитівки Галичини.
Річ у тім, що Броди -- то не просто містечко, де є якийсь там замок, ориґінальна церква, давній костел чи спаплюжена байдужістю синаґоґа. Броди -- то є хоч і троха понищене, але абсолютно правдиве старовинне місто із цілими пластами пам'яток старих часів. Подих історії тут відчуваєш не лише коло стін замку чи біля середньовічних храмів -- нею віє також і від старовинних кам'яниць (із різних епох, до речі), їх вікон, брам і дворів, палациків австрійської епохи, та й навіть від самих назв вулиць, таких як Руська, Вірменська, Золота чи Великі Фільварки. За одну поїздку повністю познайомитись з Бродами нереально: їх древні закапелки, залишки фортифікацій (вали), дуже ориґінальні і доволі таємничі храми, старі передмістя, цвинтарі, декор на кам'яницях, їх брами, під'їзди та двори можна досліджувати доволі довго. Прихильникам чогось попсового і яскравого місто може і не сподобатись; поціновувачі старовини, автентики, а особливо любителі понишпорити, подосліджувати, порозшукувати сліди ренесансних арок у майже-радянізованих кам'яницях на площі Ринок (в Бродах можна знайти навіть таке) будуть просто захоплені.
Щодо історії, за котру ми ту так багато теревенимо, то наші знання за період до кінця шістнайцятого сторічча доволі туманні. Формально початки міста виводять із давньоруських часів, але від них, тим паче після навали монголо-татарів, практично ніц сі не лишило. Хоча, як ніц -- ім'я міста теж чогось варте. Крім того, є велика кількість археологічних знахідок тих часів. В тім числі, залишки бродів-переправ через річку Бовдурка , які, очевидно, і дали місту го назву.
Існуют версії, жи церкви св. Юрія і Покрови Пресвятої Богородиці вже могли існувати в ті часи, але вони нічим не є підтверджені.
Після монголо-татарської руйнації місто нігде ся не згадує довгий час, але, швидше всього, поселення жило, і можливо, навіть ся розвивало. Скажімо, у обороні Олеського замку від поляків 1431-1432 рр. брав участь загін Нега Старобродського, ім'я якого непрямо вказує на то, жи в тоті далекі часи вже існували як Старі, так і Нові Броди [1].
Цікава річ: Нові Броди були засновані на острові. Справжнісінькому острові посеред Лагодівського ставу -- величезної штучної водойми, створеної ше в сиву давнину. Дотепер неподалік Бродів ся зберегли рештки Лагодівської греблі. Коли став був спущений, точно невідомо, хоча прийнято вважати, жи зроблено то було за австрійських часів, десь в середині 19-го століття.
Маґдебурзьке право містови було надано 1584 року. В той час воно було власністю галицького шляхтича русинського походження Станіслава Жолкевського, за сприянням якого місто було істотно переплановане і укріплене. Традицийно сі вважає, жи до того Броди були селом, але, як зазначає Дмитро Чобіт в своїй книжци "Фортифікації міста Броди XVI-XVII ст.", маґдебурзьке право сі давало тілько тим поселенням, котрі вже мали розвинену міську инфраструктуру [1].
За Жолкевського, який, окрім всього иншого, заснував "ідеальне місто" Жовкву, при переплануванні Бродів було теж використано ці принципи. Вулиці стали перпендикулярними, з'явивсь ринковий майдан, а також була споруджена (або може лише вдосконалена) фортеця -- ше не зовсім та, яку ми бачимо зараз, але на тім самім місці.
Тогочасне середмістя було менше, як тепер, і простягалось межи фортецею на західнім боці і теперішною площею Ринок на східнім. Місто було здебільшого деревляне, окрім, церкви св. Юрія і Покрови і, можливо, церкви Пресвятої Богородиці. Остання, допускають, знаходилась за межами міських укріплень.
Направду крутим місто стало доперва в 1630-40 рр. під час того, як ним володів Станіслав Конєцпольський, коронний гетман речі Посполитої -- трета за важністю після короля посада в тодішній Речі Посполитій. Він місто значно розширив і укріпив, для чого було запрошено видатних європейських зодчих того часу -- Гійома де Боплана і Андреа дель Акву.
Фортеця була розбудована згідно із найновішими теоріями того часу. Дуже цікава своїм плануванням, вона має форму п'ятикутника з мурованими казематами по периметру і з п'ятикутном бастіоном на кожнім куті. То, мабуть, єдина збережена фортеця з таким плануванням у всій Східній Європі.
Окрім історичної, каземати мають також неабияку мистецьку цінність -- їх фасади з боку подвір'я з ризалітами і аркадними сполученнями межи ними нагадують італійські зразки. Дотепер на одному з проходів зберігся вишуканий ренесансний портал.
На території подвір'я фортеці було збудовано палац власників міста. Так як він був дерев'яним, (свою основну резиденцію Конєцпольський розташував у Підгірцях), до наших часів він не дійшов. Зараз на його місці знаходиться палац, збудований в середині 18 ст. Станіславом Потоцьким у бароковому стилі.
Також фортеця мала пишно декоровану в'зну вежу з боку міста, а також равелін. Вежа і прилягаючі до неї каземати були розібрані 1812 року за наказом австрійського уряду, боячись, щоб цитадель не стала потенційним опорним пунктом для можливого польського повстання. Нагадаємо, то був час наполенівських воєн, на які декотрі польські кола покладали неабиякі надії.
За радянських часів у замку ся знаходила військова частина, яка завадал йому чималої шкоди. Зараз приміщення палацу доволі запущене, хоч і використовується для школи, а каземати взагалі закинуті (окрім кількох, де розміщені виставкові зали Бродівського краєзнавчого музею).
(Далі буде)
Львів, Leopolis -- дивне, казкове місто. Воно -- місто-вчитель(ка?), яке змушує видіти (хто читав "Архе", той зрозуміє, шо я маю на увазі), відчувати нутром його (її?) красу кожний момент часу. Се місто-гіпнотизер, яке не дає за себе забути ні на филину, не дає відвести погляд від його незрозумілого кольору очей, в яких дивним чином сі відбивают то барокові силуети храмів, то бійниці Онуфріївського манастира, то Меркурій на чубку колишнього готелю на Січових Стрільців... Досвідчений шофер може думати за своє або натхненно балакати з кимсь, але все одно на автоматі він буде невідривно пантрувати за ситуацією на дорозі. Подібним чином, ти можеш йти по вулици і думати за кохання, роботу, політику, математику, навчання, з кимсь сваритись, любитись, цілуватись, балакати, але постійно твоє воко буде бігало по сандриках вікон, аттиках, порталах, австрійських дверях кам'яниць, бруківці, по яких ше ходили громадяни Австро-Угорської імперії, чи далеких схилах Високого Замку, відки в 1256-ім році було видко пожежу в Холмі...
Від сего безупинного гіпнозу, чисто орвелівского контролю за твоїми думками, деколи сі хоче втікнути. Хоч би на день. І домовляючись, де би нам в неділю погуляти, ми вирішили, жи Львів сходилисмо вздовж і впоперек (хоч і це насправді не зовсім правда), того рантку треба перенести у дещо провінційніші місця. Зупинились на північно-східному прикордонні Галичини, у Бродах.
_ _ _ _ _
Чого тілько не напишеш на п'яну (не обов'язково від алкоголю чи взагалі чогось матеріяльного) голову... Але рукописи, як казав Булгаков, не горять. Навіть такі нездалі. Того мусів ці два абзаци таки опублікувати, за шо щиро перепрошую.
Отже, ближче до діла.
Ближче до тіла
цього старовинного міста.
Українські туристи Броди зазвичай оминають. Деколи їдуть іноземні, здебільшого з тої причини, шо там народились і жили Йозеф Рот та Юзеф Коженьовський (не той, жи Конрад) -- відомі, відповідно, австрійський та польський письменники. Але в цілому місто не дуже туристичне, хоча потенціял має значний -- воно, я би сказав, цікавіше і за сусідне Олесько, і навіть може за Золочів. Тобто за найрозкрученіші туристичні візитівки Галичини.
Річ у тім, що Броди -- то не просто містечко, де є якийсь там замок, ориґінальна церква, давній костел чи спаплюжена байдужістю синаґоґа. Броди -- то є хоч і троха понищене, але абсолютно правдиве старовинне місто із цілими пластами пам'яток старих часів. Подих історії тут відчуваєш не лише коло стін замку чи біля середньовічних храмів -- нею віє також і від старовинних кам'яниць (із різних епох, до речі), їх вікон, брам і дворів, палациків австрійської епохи, та й навіть від самих назв вулиць, таких як Руська, Вірменська, Золота чи Великі Фільварки. За одну поїздку повністю познайомитись з Бродами нереально: їх древні закапелки, залишки фортифікацій (вали), дуже ориґінальні і доволі таємничі храми, старі передмістя, цвинтарі, декор на кам'яницях, їх брами, під'їзди та двори можна досліджувати доволі довго. Прихильникам чогось попсового і яскравого місто може і не сподобатись; поціновувачі старовини, автентики, а особливо любителі понишпорити, подосліджувати, порозшукувати сліди ренесансних арок у майже-радянізованих кам'яницях на площі Ринок (в Бродах можна знайти навіть таке) будуть просто захоплені.
Щодо історії, за котру ми ту так багато теревенимо, то наші знання за період до кінця шістнайцятого сторічча доволі туманні. Формально початки міста виводять із давньоруських часів, але від них, тим паче після навали монголо-татарів, практично ніц сі не лишило. Хоча, як ніц -- ім'я міста теж чогось варте. Крім того, є велика кількість археологічних знахідок тих часів. В тім числі, залишки бродів-переправ через річку Бовдурка , які, очевидно, і дали місту го назву.
Існуют версії, жи церкви св. Юрія і Покрови Пресвятої Богородиці вже могли існувати в ті часи, але вони нічим не є підтверджені.
Після монголо-татарської руйнації місто нігде ся не згадує довгий час, але, швидше всього, поселення жило, і можливо, навіть ся розвивало. Скажімо, у обороні Олеського замку від поляків 1431-1432 рр. брав участь загін Нега Старобродського, ім'я якого непрямо вказує на то, жи в тоті далекі часи вже існували як Старі, так і Нові Броди [1].
Цікава річ: Нові Броди були засновані на острові. Справжнісінькому острові посеред Лагодівського ставу -- величезної штучної водойми, створеної ше в сиву давнину. Дотепер неподалік Бродів ся зберегли рештки Лагодівської греблі. Коли став був спущений, точно невідомо, хоча прийнято вважати, жи зроблено то було за австрійських часів, десь в середині 19-го століття.
Маґдебурзьке право містови було надано 1584 року. В той час воно було власністю галицького шляхтича русинського походження Станіслава Жолкевського, за сприянням якого місто було істотно переплановане і укріплене. Традицийно сі вважає, жи до того Броди були селом, але, як зазначає Дмитро Чобіт в своїй книжци "Фортифікації міста Броди XVI-XVII ст.", маґдебурзьке право сі давало тілько тим поселенням, котрі вже мали розвинену міську инфраструктуру [1].
За Жолкевського, який, окрім всього иншого, заснував "ідеальне місто" Жовкву, при переплануванні Бродів було теж використано ці принципи. Вулиці стали перпендикулярними, з'явивсь ринковий майдан, а також була споруджена (або може лише вдосконалена) фортеця -- ше не зовсім та, яку ми бачимо зараз, але на тім самім місці.
Тогочасне середмістя було менше, як тепер, і простягалось межи фортецею на західнім боці і теперішною площею Ринок на східнім. Місто було здебільшого деревляне, окрім, церкви св. Юрія і Покрови і, можливо, церкви Пресвятої Богородиці. Остання, допускають, знаходилась за межами міських укріплень.
Направду крутим місто стало доперва в 1630-40 рр. під час того, як ним володів Станіслав Конєцпольський, коронний гетман речі Посполитої -- трета за важністю після короля посада в тодішній Речі Посполитій. Він місто значно розширив і укріпив, для чого було запрошено видатних європейських зодчих того часу -- Гійома де Боплана і Андреа дель Акву.
Фортеця була розбудована згідно із найновішими теоріями того часу. Дуже цікава своїм плануванням, вона має форму п'ятикутника з мурованими казематами по периметру і з п'ятикутном бастіоном на кожнім куті. То, мабуть, єдина збережена фортеця з таким плануванням у всій Східній Європі.
Окрім історичної, каземати мають також неабияку мистецьку цінність -- їх фасади з боку подвір'я з ризалітами і аркадними сполученнями межи ними нагадують італійські зразки. Дотепер на одному з проходів зберігся вишуканий ренесансний портал.
На території подвір'я фортеці було збудовано палац власників міста. Так як він був дерев'яним, (свою основну резиденцію Конєцпольський розташував у Підгірцях), до наших часів він не дійшов. Зараз на його місці знаходиться палац, збудований в середині 18 ст. Станіславом Потоцьким у бароковому стилі.
Також фортеця мала пишно декоровану в'зну вежу з боку міста, а також равелін. Вежа і прилягаючі до неї каземати були розібрані 1812 року за наказом австрійського уряду, боячись, щоб цитадель не стала потенційним опорним пунктом для можливого польського повстання. Нагадаємо, то був час наполенівських воєн, на які декотрі польські кола покладали неабиякі надії.
За радянських часів у замку ся знаходила військова частина, яка завадал йому чималої шкоди. Зараз приміщення палацу доволі запущене, хоч і використовується для школи, а каземати взагалі закинуті (окрім кількох, де розміщені виставкові зали Бродівського краєзнавчого музею).
(Далі буде)
опубліковано uatravel | 13:00
|
0 коментарі(в)
